ПАМ'ЯТІ ГЕРОЯ СТЕПАНА СТЕФУРАКА

У четвер, 22 вересня 2016 року, в Тернопільському національному технічному університеті імені Івана Пулюя — у рідному виші героя Степана Стефурака, який назавжди залишився 19-річним студентом, відбувся мітинг-реквієм до других роковин вшанування пам’яті українського патріота.

Вшанувати пам’ять полеглого героя молитвою і щирими словами-спогадами зібрались академічна спільнота, друзі, однодумці й побратими Степана Стефурака.

Петро Ясній, ректор: «Сумною традицією стало відзначення річниці з дня загибелі студента Степана Стефурака. На початку осені, коли за студентські парти сідає нове молоде покоління, ми з болем згадуємо цю важку втрату, втрату для нашого університету і для всієї України, бо за її цілісність і суверенітет він віддав своє життя: юне, щасливе, наповнене планами і мріями. .Йому б жити, любити, будувати, народжувати та виховувати дітей. Та життя обірвалось на юнацькому злеті… аби ми могли вільно працювати, а студенти навчатись під мирним небом. Ми повинні пам’ятати і розуміти, що кожна хвилина, яку ми проживаємо, навчаємось чи працюємо - це чиєсь життя, яке забрала неоголошена війна в Україні. Тому кожного разу, коли проходимо повз усміхнене обличчя Степана Стефурака, який дивиться на нас із гранітного портрету, ми повинні гідно виконувати свої обов’язки і цінувати ту велику жертву Степана та усіх героїв, що полягли за краще майбутнє для нас і України».

Галина Ціх, декан факультету економіки та менеджменту: «Миру, а не перемир’я бажав наш юний герой. І саме тому він поїхав туди – у саме пекло, на Схід. Звістку про те, що загинув студент мого факультету Степан Стефурак, я прочитала ввечері 22 вересня в інтернеті… Це був розпач, біль, сумна гіркота… Розпач від того, що загинув хтось знайомий, з ким ти спілкувалася недавно. Біль від того, що гине цвіт української нації, що такий молодий, енергійний, розумний хлопець поліг в 19 років, який міг би здобути фах, отримати диплом, працювати на розбудову України, створити сім’ю, мати дітей і жити повноцінним життям. І сумна гіркота від того, що ми, українці, століттями повинні виборювати своє право на незалежність, самостійність і неподільність. Але коли є такі герої серед нас, як Степан Стефурак, я вірю, що Україна вистоїть і переможе!».

Тимофій Рибак, науковець, завідувач кафедри, член УПА, учасник бойових дій: «Я гордий за Степан Стефурака, він був мужнім. Він дотримувався військової доктрини українських воїнів Січових Стрільців: «Ми гинемо, але знаємо що на наших могилах буде написано «Впав за волю України». Він проніс у своєму серці той клич вояків УПА: «Нам не страшно за Україну вмирати, ми шкодуємо лише за одним, що не можемо за Україну вмерти вдруге».

Ярослав Шевчук, духовний капелан університету, священик Архикатедрального собору міста Тернополя: «Для цих героїчних жертв немає якогось часового виміру, вони завжди залишаються дуже особливими, геройськими, незалежно чи та смерть відбулася зовсім недавно, чи відбулася багато років назад. Знаємо особливо 20 ст. було позначено не одним таким подвигом і жертвою власного життя, але всіх цих людей, всіх цих героїв об’єднувала велика любов до своєї землі і рідних, до Батьківщини і Бога. Вже не раз у цьому році ми згадували таку фундаментальну цитату із Святого Письма, що «немає більшої любові, ніж віддати своє життя за ближніх своїх» і цю заповідь любові Степан і його побратими виповнили сповна».

Одногрупники Степана згадують, що він був хорошим другом і великим патріотом своєї Батьківщини, а його гасло звучало так: «Рабів до раю не пускають! Слава нації!». Хлопець брав активну участь у Революції гідності під час зимових подій на Майдані. А навесні 2014 року пішов добровольцем на Схід, аби захищати територіальну цілісність і суверенність Української держави. Степан – боєць Добровольчого Українського Корпусу – «Правий сектор». Побратими по батальйону називали його «24-ий». Відважний молодий вояк загинув під час виконання бойового завдання 22 вересня 2014 року в селі Піски на Донеччині, поблизу Донецького аеропорту.

Вічна пам'ять тобі, Степане! Герої не вмирають!