Версія для друку

Вишиванка: повернення з глибини

11 жовтня 2016 року в Тернопільському національному технічному університеті імені Івана Пулюя відкрили виставку українських ретросвітлин «Вишиванки і долі людські» та представили колекцію старовинного національного одягу. Захід відбувся у рамках Тижня української вишиванки, який щорічно проводиться у виші.

Мистецька імпреза, на якій представили понад 60 знімків українських родин кінця XIX – початку XX століття, давні рушники, сорочки, обруси, карти, що висвітлюють локальні особливості вишивок, розпочалася із відеоряду «Вишиванка — твій унікальний код».

У залі була створена атмосфера давнього обрядового дійства вечорниць: хлопці сиділи на бамбетлях, долівка була встелена сіном, а дівчата дефілювали у старовинному національному одязі під звучання композиції «Вербовая дощечка».

У такі хвилини розумієш, що ти невіддільний від тяжіння до життєвої, віковічної минувшини своєї родини, села, міста, народу.

— У кожної з цих вишиванок є своя історія, потужна енергія одвічних сімейних цінностей, згадка про насичене подіями життя і, зви­чайно, велика любов до Укра­їни. Недаремно вишиту мами­ними руками сорочку нази­ва­ють молитвою без слів, — такими словами розпочала представлення вишиванок колекціонерка старовинного одягу, доцент кафедри української та іноземних мов к.філол.н. Леся Назаревич.

10 проникливих до глибини душі історій про долю вишиванок і їхніх господарів розповіли разом із Лесею Назаревич доцент кафедри української та іноземних мов, к.філол.н. Наталія Гавдида та начальник відділу у справах молоді та зв'язків з громадськістю Оксана Децик. Ось деякі з них:

Історія 6.

Час по краплі сплива.
Крапля камінь довбе
і видовбує з нього
долю жінки, яка
на кургані стоїть
і на когось чека.
Ці слова з поеми Анатолія Кичинського неначе про Стахиру Гафію, 1930 р.н., яка виросла серед мальовничої природи села Нирків Заліщицького р-ну. Сьогодні усі її сорочки з нами завдяки її дочці Ганні, яка упродовж багатьох років дорожить вишиванками, як і спогадами про маму.
Уявімо собі красиву дівчину Гафію, яка розпорювала вовняний одяг на нитки і до вогника свічки вела голку до мрії про долю, як квіти, що на цих рукавах… Прала вона вишиванки у золі, виполіскувала на річці, співала пісень про любов… Невідомо, чи нитки оті рвалися, чи студена вода любов’ю впилася…
Зовсім молодою Гафія овдовіла… залишилася у свекрушиній хаті з 4-ма дітлахами на руках. З того часу її сорочки всотували лише чорну волічку скорботи і смутку…

Історія 8.

Родину Мокрини Бучко 1946 року, як і багатьох українців, що жили на теренах сучасної Польщі, підступно вирвали з корінням під час операції ВІСЛА. Пані Мокрина розповідала внукам: «Одного травневого ранку нам сказали за дві години зібрати всі найнеобхідніші речі, покинути багату садибу і їхати невідомо куди. У селі Жеребки Підволочиського району нам дісталася «гола» глиняна хата, де крізь стіни пробивалися кущі малини. Наше життя поділилося на «до» і «після». Все найкраще залишилося в с.Будинин Перемишлянського повіту, Люблінського воєводства. У вузлику, який ми привезли з собою, — весь наш спадок, наша родинна історія, яка думками повертає мене додому, до делікатних фрагментів візерунків, що залишилися ТАМ…»

Історія 9.

Подібного лиха зазнала й уродженка с. Жуків, Чесанівського повіту, Люблінського воєводства Мархевка Марія. Вона два тижні з дрібними дітьми жила на залізничній станції в с.Яструбово Козівського р-ну, бо не могла знайти помешкання. Лляна вишиванка була завжди з нею, вона одягала її на великі свята, вибілювала щоліта на сонці, берегла, як і надію, повернутися в рідний край. Марія, 1865 р.н. прожила 95 років. На схилі літ просила не ховати її в маминій сорочці, а передати її внучці Катерині. (Похована у селі Ішків Козівського р-ну).

Історія 10.

Мігоцька Ганна як найдорожчий скарб береже весільні сорочки своїх батьків. Кажуть, що її тато був видним і славним парубком. Не одна дівчина хотіла вийти за нього заміж, та він вибрав найспівочішу, найжвавішу Фрозю.
Вже давно немає ні Іллі, ні Фрозинії, проте є в хаті місце, як і колись було, для Шевченка, Франка, і для Лесі Українки. Спитаєте чому? Бо з дитинства її коріння всотало всю красу української культури й розцвіло вишитими рушниками в домі.

— Ми повинні зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого одягу, адже це наша історія, міфологія, релігія, давнє мистецтво наших предків, душа нашого народу. Та більше того, у вишивці зашифровано наш генетичний код, — зазначила Оксана Децик і запросила всіх до перегляду фотовиставки та до продовження розмови про історію родинних вишиванок.

В завершення дійства учасниці університетської танцювальної студії StuDDance (під керівництвом Вікторії Пиріг) виконали старовинний гуцульський танець «Аркан».

Фотоальбом події на сторінці Facebook

Повернутись