Реквієм за Небесною сотнею

2 березня в університеті згадували Героїв Небесної Сотні, Героїв неоголошеної війни на Сході України та всіх, хто впродовж століть боровся і відстоював інтереси Української держави.

Студентами ТНТУ Ілоною Тучак та Галиною Мушинською були прочитані спогади Аліни В'яткіної «Мрії, що обірвалися» та поезії з Майдану. Історія учасниці революції Гідності Аліни В'яткіної, неофіційного ветерана, 22-річної дівчини з Білорусі не залишила присутніх без сліз.

В одкровенні звучало: «Привіт… Я тут на старій флешці твої фотки знайшла. Уявляєш, минуло 3,5 роки, а мені все ще боляче на них дивитися. Перед очима спливає, як ти лежиш на Майдані. Бліде пласке обличчя — ніби в манекена. Не вірилося, що це можеш бути ти. .... Ти завжди дивним чином відчував, коли буде двіж і спроваджував мене. Під час однієї із сутичок упізнав по мотоциклетному шолому серед натовпу і за рюкзак витягнув із першого ряду. 29 листопада вкинув в останній поїзд метро, а зранку розбудив словами: «Майдану більше нема». Ти тоді не знав, що за 4 дні повернешся з автобусом чоловіків зі Збаража і хизуватимешся дванадцятьма швами на голові. ... Інколи ти бував серйозним. Наприклад, коли ми пішли о 6 ранку гуляти до Дніпра й ти розповідав, що мрієш мати будинок далеко від міста, і сина. Ти точно знав, як виховуватимеш малого. Казав, що дитина має бути брудна й бігати по калюжах. Знав, яким має бути справжній чоловік. І ти був ним у 19 років. ... Дякую тобі за те, що був поруч цілих три місяці. За молоко з «Білли». За те, як ми бігали ночами навколо Стели одне за одним, аби зігрітися. За те, як посилали всіх навколо під три чорти і йшли на двіж. За твій крик «Рижа!» на весь Майдан. За «не пускайте цей шолом уперед — це дівчина». За те, що йдучи Інститутською, я завжди посміхаюся, бо ти не любив дівочі сльози. За довгий список пісень, які асоціюються лише з тобою. За розуміння того, що головне «не быць скотам». За хустку самооборони, яку я мала покласти до тебе в труну, але не змогла, тому зберігаю досі. За те, що ти піднявся по Інститутській так високо. І, звісно, за єдину блакитну каску Небесної сотні».

«Ми схиляємо голови перед тими, хто загинув на Майдані заради українського народу. Ці події закарбувалися у пам’яті назавжди і їх потрібно пам’ятати», — такими словами звернувся до академічної спільноти ректор проф. Петро Ясній. «Дякую усім, хто прийшов вшанувати мужніх та відважних чоловіків і жінок, які відстоювали те, щоб Україна дійсно була незалежною і боролися за право народу вибирати свій напрям розвитку. Ми можемо зробити ще щось більше для них, якщо кожен з нас на своєму місці буде краще працювати, навчатися, робити все для того, щоб стверджувати той вибір, зроблений чотири роки назад, щоб зростав добробут нашої країни і кожної людини, щоб наша молодь залишалась в Україні і розбудовувала нову Українську державу», — наголосив ректор.

В пам'ять про героїв одинадцятикласниця Української гімназії ім. І.Франка Даніель Бітон виконала пісню «Мамо, не плач». Студенти, викладачі та працівники університету вшанували загиблих молитвою, запаливши на спогад свічки.