Гаврилишин Богдан
Трансформація без революції — роль науковців

Bohdan Hawrylyshyn
Transformation without a revolution — role of academics (scientists)

Анотація

Потенціал України, природний і людський дуже великий, одначе, теперішній її стан — політичний, економічний, соціальний і екологічний — дуже поганий. Україні потрібна тотальна трансформація. Зробить це молода генерація. Науковці допоможуть у створенні моделей нової «архітектури суспільного ладу».

Annotation

Thanks to the human capital and natural resources the potential of Ukraine is great. Current political, economic, social and environmental state of Ukraine is, however, really bad. The country needs total transformation. People of the young generation are able to perform it. Scientists will help to create models of the future architecture of the societal order of Ukraine.

Проблемі державотворення присвячена моя книжка «До ефективних суспільств. Дороговкази в майбутнє», яка вийшла у 1980 році англійською мовою, оскільки внаслідок життєвих обставин вона стала моєю основною робочою мовою. Пізніше книга була опублікована французькою, німецькою, іспанською, польською, українською, японською, корейською, російською мовами. Окремо про Україну в ній я не писав. Моя головна мета полягала в пошуку нової методології аналізу ефективності держав з метою створити нову галузь науки, яку можна було б назвати «архітектура суспільних ладів». Це для того, щоб у майбутньому, коли Україна стане незалежною, «дистилювати» досвід різних країн і сформувати для України їй властивий ефективний лад.

Що спонукало мене до роботи над такою темою? Було ряд причин і обставин. По-перше, мій життєвий досвід формувався в умовах різних політичних режимів: в юні роки — це були польський, радянський, німецький; у дорослому віці я жив 12 років у Канаді, найдовше — в Швейцарії; останні 25 років — у Швейцарії та Україні. В кожній із цих країн панувала своя ідеологія, кожна з них перебувала на різному рівні економічного розвитку. Отже мій життєвий досвід нагадує життя в одній країні впродовж різних історичних періодів, наповнених низкою політичних, економічних і соціальних перетворень чи революцій. Живучи в таких умовах, можна виробити певне бачення переваг і недоліків кожної з систем, її позитивних і негативних сторін, потенційних можливостей та обмежень, ефективності або неефективності.

По-друге, я здобув різні освіти (інженерну, управлінську, економічну) і швидше випадково, а ніж за власним вибором, змінив декілька професій: лісоруба, дослідника в технічній сфері, менеджера, викладача, засновника і голови різних інституцій. Це урізноманітнювало мій пізнавальний досвід (теоретичний і практичний), дало змогу дистанціюватися від сьогодення й осягнути пізнавальну силу та обмеженість різноманітних наукових дисциплін. Особливо такий досвід поглиблює розуміння пов’язаності основних компонентів суспільного ладу, в якому стані вони тепер і якими шляхами могли б розвиватися в майбутньому.

І ще одне мені дуже допомогло — участь у дискусіях і праці із комплексу питань «Світова проблематика» в Римському Клубі і Всесвітній академії мистецтва та науки. Ці дискусії поглибили наше розуміння того, що проблеми, з якими людство зіткнулося в сучасній досить критичній ситуації, стають дедалі серйознішими, складнішими і більш залежними одна від одної. Дискусії загострили потребу пошуку шляхів до зміни долі людства.

Дистиляція моїх спостережень та досвіду, якими я ділився зі своїми колегами, дослідниками різних національностей, віросповідань і професій, тисячами менеджерів, чиновників, політиків, яким читав лекції в усіх куточках світу, у тому числі в своїй Батьківщині — Україні, представлена у згаданій вище книзі «До ефективних суспільств: Дороговкази в майбутнє» [1].

На яку Україну повинна змінитись наша держава? Державою, в якій будуть 4 риси — політична свобода, економічний добробут всього населення, соціальна справедливість та нормальне співжиття з біосферою. Яким чином цього можна досягнути? Одним із виходів є вивчення досвіду країн, в яких є ці 4 характеристики та підготовка і прихід до влади нової політичної еліти. Оскільки ця та інші мої книги доступні українському читачу, я розкажу про роль молоді в перебудові нашої країни і в кінці додам, як у тому допоможуть науковці. Безперечно, кожен із нас вчиться по-різному і кожному з нас потрібно робити це протягом усього життя, щоб розуміти його. Однак, є закономірності, які варто враховувати.

Сучасна ефективна економіка — це наукоємна економіка, яка розвивається на інноваціях. Вона потребує кращої співпраці наукових інституцій, політехнічних інститутів та університетів із підприємствами, фінансово заохоченими до цього, бо інакше нова техніка і технології не будуть упроваджуватися у виробництво.

Для ефективної економіки необхідно, щоб попит ринку праці на працівників точно відповідав пропозиціям, які дають усі навчальні заклади, що діють в ділянці освіти. Суспільству важливо мати докторів наук, бо саме вони творять теорії, які можна перетворювати на прикладні науки і матеріали для освіти, в якій готують майбутніх фахівців, котрі творять майбутнє своєї держави й світу. Проте, ефективній економіці необхідна також солідна освіта і для всіх працівників, які рішили працювати руками, а не лише головою, і навпаки. Така вимога потребує підвищення якості науки й освіти, поєднання фундаментальної теоретичної та достатньої практичної підготовки майбутніх працівників. До прикладу, в Швейцарії після 9-и років навчання молоді люди за талантами і бажаннями розділяються на тих, хто буде продовжувати вищу освіту, вивчати мови, опановувати технічні науки та ін. Ще інші, прагнуть освоювати комерцію чи банківську справу. Треті хочуть бути пекарями, електромонтерами та іншими робітниками. Вони навчаються в школі теорії 2 дні, а 3 дні працюють поруч із майстром, освоюють практичні навички. Після 4-х років навчання отримуть федеральні дипломи.

Таким чином, навчально-наукові заклади — інститути і університети — спочатку навчають теорії, а потім переходять до практики. Добрий технічний університет студентам дає не лише грунтовні теоретичні знання, а й дає відповідь на запитання «яким чином?» ці знання діють на практиці. Суспільні і гуманітарні університети повинні співпрацювати з владою, з усіма трьома рівнями влади, головний із яких — районний рівень (він найближчий до народу), щоб дати тим, хто навчається, можливість зрозуміти, як ці знання діють у суспільному житті.

Однак, людина навчається не тільки, щоб отримати знання, вона повинна набувати мудрості. Просування в нашому особистісному розвитку йде від знання до розуміння і врешті до мудрості. І саме завдяки мудрості ми можемо розвиватися, вчитись мистецтву життя. Я стикався в США з дещо негативною ситуацією. В США серед високоосвічених людей можна знайти найкращих експертів світу у своїй вузькій галузі, але часто вони не розуміють того, що роблять інші експерти, і тому, яка вагомість їх знання. Отже важливо, щоб набуті людиною знання розвивали розум, а розум перетворювався на мудрість і, особливо, на колективну мудрість.

Освіта повинна готувати людину до системного мислення, системного бачення й розуміння світу і себе в ньому. А щоб уміти діяти системно, треба навчати молодь аналізувати будь-яку проблему чи явище хоч би з точки зору двох наук. Вузькі спеціалісти необхідні, але люди, які усвідомлюють межі якої-небудь ділянки, які можуть подивитися на ситуацію, проблему, виклики з двох, а ще краще — з кількох сторін знання, багато мудріші й можуть приймати кращі рішення. Тому кожна людина з вищою освітою повинна вивчити принаймні дві науки: одна з них – природнича чи технічна, друга — суспільна чи гуманітарна. Перша дасть знання і вміння аналізу фактів, логічного мислення, а друга дозволить зрозуміти вагомість свого знання в широкому контексті: хто я, що я роблю, для чого і для кого я це роблю, яка користь від моєї роботи для інших тощо. Тому спочатку краще починати навчати людину технічним знанням, але далі — давати суспільні знання.

На власному досвіді я переконався, як після технічної освіти було легко вивчити економіку і тоді легко було зрозуміти складові суспільного розвитку. Я зрозумів, що мірила ефективності суспільств – це не територія, кількість населення чи ресурси, а ефективний суспільний лад.

Ще одна важлива вимога до освіти стосується володіння іноземними мовами. Україні для визначення власного шляху розвитку варто здійснити політико-економічний аналіз успішних країн з різними суспільними устроями, щоб «приміряти» на себе їх досвід. Для цього вкрай важливо, щоб не лише студенти, а й, насамперед, ті, хто їх навчають — викладачі, науковці — вільно володіли іноземними мовами (насамперед, англійською), щоб вивчати світовий досвід із першоджерел, безпосередньо спостерігаючи процес його функціонування в конкретній країні, спілкуючись з її науковцями і практиками без перекладачів. Варто ставити себе на місце цих людей, намагатися зрозуміти, чому вони вірять у те, в що вірять, і діють так, як діють. Треба вивчати релігійну, філософську спадщину і довколишнє середовище, які визначають поведінку етнічних груп, націй і цивілізацій. На жаль, сьогодні є лише кілька українських академіків, знаних в світі. Про багатьох інших не знають або мало знають, бо вони не володіють мовами світу.

Є дуже багаті країни. Але є і країни, що мають надзвичайно багаті ресурси, проте є дуже бідними. Коли я писав книжку «Дороговкази в майбутнє», я проаналізував 10 країн світу: США, Радянський Союз, Японія, Китай, ряд Європейських країн, Індія, Бразилія. Їх вибір був достатнім, щоб визначити шляхи можливого майбутнього розвитку країн з різними суспільними устроями. Я зробив перегляд сильних і слабких сторін, активів і пасивів, а також аналіз сумісності і несумісності складових їхніх суспільних устроїв. Це дозволило запропонувати «дороговкази», що могли б привести ці країни до кращого майбутнього. Я зазначив, що передумовою ефективності суспільства є не територія чи природні ресурси і написав, які складові їхньої архітектури суспільного ладу треба міняти і в якому порядку.

В якості мірил ефективності суспільства я виділив три індикатори: економічний (зростання валового продукту), політичний і соціальний. Як передумову ефективності я запропонував сумісність трьох складових суспільного ладу: цінності, політичне правління, економічна система. Їх взаємодія формує політичні, економічні і соціальні обставини життя людини й суспільства в цілому і визначає, таким чином, поведінку людини, громад і спільноти. Існує кілька прототипів цінностей, форм правління та економічних систем, кожен з яких має свої переваги і недоліки. Одні з них привабливіші з гуманістичної точки зору, інші — з політичної, філософської або соціальної, ще інші — зумовлюють кращі економічні досягнення. Скориставшись своїм підходом до аналізу ефективності країн, який символічно представлений формулою: Еф = f [(ресурси / населення, наснага до праці, ноу-хау, інвестиції); суспільний лад; світовий контекст], запропонував бажані зміни для всіх десяти держав.

Для СРСР і Китаю, наприклад, я запропонував починати з децентралізації економіки. Мої рекомендації щодо Радянського Союзу були такі: спочатку треба почати процес децентралізації економіки, переходячи на «соціальну вільну ринкову систему» (вона властива німецькому типу соціальної ринкової системи); потім слід зробити політично-адміністративну реформу, але дуже повільно, якщо не хочуть, щоб країна розпалася. Я писав, що ідеологія, система цінностей і норм поведінки людей поступово зміняться під впливом нової економічної системи та більшої політичної свободи. Я застеріг, що Радянський Союз розпадеться, якщо не спроможеться провести згадані реформи в такому порядку.

Пропозиції для СРСР були сприйняті по-різному. Про це свідчить, зокрема, книга «Глобальные вопросы современности» (И.Фролов, В.Загладин, 1980), видана через шість місяців після виходу в світ моєї книги «Дороговкази в майбутнє: До ефективних суспільств». Її автори дуже вірно цитували мене, без спотворення чи фальсифікацій тексту. Проте кінцевий коментар авторів був однозначний: «Гаврилишин рекомендує нам перейти до капіталістичної системи. Отже його книгу потрібно назвати «Дороговкази в минуле», а не «Дороговкази в майбутнє». Щоправда, невдовзі, десь через рік, Іван Фролов, зустрівши мене в Гельсинках, сказав мені: «Ви розумієте, Богдане Дмитровичу, чому ми написали, що Вашу книгу слід назвати «Дороговкази в минуле?»». Я відповів, що звичайно ж, розумію [2, с.145-148]. В Женеві в Міжнародному інституті менеджменту (МІМ-Женева), де я був директором, навчались деякі професори, вищі урядовці. Вони писали опісля статті, книжки. Вони писали про цікаві уроки, але цитували Маркса, Леніна, Брєжнєва і закінчували так: «Ми в МІМі нічого нового не навчились, але повинні і надалі направляти туди своїх кращих людей, щоб вони розповідали іншим учасникам різних програм (на кожній було від 20 до 25 національностей) що Радянський Союз є в авангарді всіх ділянок науки, всіх галузей економіки!».

Радянський Союз не скористався моїми порадами. М.Горбачов почав від перестройки і СРСР розпався. Що стосується Китаю, то він почав із реформи сільського господарства у 1982 р. За 3 роки аграрна продукція подвоїлася – це був початок економічного прориву, завдяки якому Китай став економічним гігантом.

В Україні все є: величезний інтелектуальний потенціал, природні багатства, в тому числі мінерали, досить запасів енергоносіїв, дуже плодюча земля. Однак, потенційно багата Україна є країною бідною. У той час, коли Японія, наприклад, не маючи жодних природних ресурсів є серед лідерів світової економіки.

Україна не використовує ні позитивний зарубіжний досвід, ні можливості зарубіжних інвесторів. Останнє виявилося ще в далекому 1993 р., коли Брітіш Петроліум готова була інвестувати 15 млрд. $ у розробку газових родовищ для щорічного видобутку 20 млрд. кубів газу. Тривале неприйняття Верховною Радою відповідних законодавчих рішень (зокрема Угоди про розподіл виробленої продукції) привело до того, що компанія через два роки марних очікувань переорієнтувалася на Росію. Ми втратили ці інвестиції.

Ми маємо також унікальні чорноземи, третину світових запасів. Агропотенціал України з такими чорноземами — це для України буде тим, чим «Газпром» є для Росії, як написав український підприємець Олег Бахматюк. Достатньо вирощувати пшеницю, кукурудзу, попит на які зростає. Величезні ринки Китаю та Індії потребують пшеницю, оскільки переходять із рису на неї.

Але ще більший ресурс — це наш людський «капітал», це — фантастичний потенціал — науковці різного віку і, особливо, наша талановита молодь. Я спілкувався з різними народами (понад 70 країн світу), жив у багатьох країнах, щось робив, навчався. Звичайно, ми не є «Бого-вибрані» як Ізраіль, чи «особливою» нацією як були США. Ми прямо дуже талановитий народ.

На жаль, стан України, її політичної системи, економіки, екологія є дуже погані. В Україні тому є парадоксальна ситуація: з одного боку, ми маємо величезний потенціал, а з іншого, — держава в критичному стані. Це — через наше невміння, часом небажання, правильно керувати державою.

Як трансформувати Україну? Політична реформа — лише одна складова, а міняти треба все, точніше докорінно перебудовувати необхідно всі складники державної архітектури, починаючи із структури всіх державних органів, всі інституції, економічну систему, соціальну сферу (наука, освіта, охорона здоров‘я), політику щодо довколишнього середовища (біосфери). Люди, що є при владі не знають як, або ж вважають, що це не в «їхніх» інтересах; ними часто рухає особистий інтерес, прагнення зберегти владу і збагачуватися. Не зможе цього зробити і опозиція не тільки тому, що не може об’єднатися. В них, як і в партії при владі, не має чіткої ідеології і не має плану дій про те, що робити, якби прийшли до влади, в закордонній, економічній, соціальній, екологічній політиці. Вони мають лише виборчі програми — те, що обіцяють народу, щоб за них проголосували.

Трансформувати українську державу й суспільство зможе нова генерація — молоді люди, які мають добру освіту, віком від 20-22 до 35 років. Чому вони? Саме ці молоді люди знають мови, і не лише англійську, німецьку чи французьку, а й японську, китайську. Вони дещо знають про світ, деякі там навчалися чи просто побували за кордоном, знають і використовують сучасні технології навчання та засоби комунікації, мають інший погляд на світ, зі здоровою системою цінностей.

Правда є те, що майже половина того віку, в тому числі і молоді науковці, мріють виїхати за кордон, хоч більшість із них не знає, які є можливості праці в тому світі. Таке прагнення багатьох з нової генерації втекти за кордон — це радше із безнадійності. На щастя, є одна третина, які рішили жити в Україні і у них є бажання щось зробити для України, щоб покращити її стан.

Питання як заохотити молодь до розбудови нашої держави? Для цього у грудні 2009 р. в Києві ми створили Благодійний фонд, щоб допомогти появі за 8-10 років «критичної маси» справжньої політичної еліти. Проектом Благодійного фонду обумовлено можливість вивчення досвіду ефективних країн для активних молодих людей. Фонд надає поради, допомагає з контактами, фінансує подорожі груп молодих людей до вибраних ними країн.

Для підготовки згаданого вище я написав книгу «Залишаюсь українцем» (Київ, 2011). Я написав про своє життя не тому, що живу спогадами. Насправді я живу мріями, себто майбутнім, і діями — в сучасному. Я хотів показати сучасній молоді, як хлопець з українського села, з бідної сім’ї, батьки якого мали невисоку освіту, хоча обоє були мудрими, багато важкого пережив в юні роки, навіть декілька днів харчувався зі смітників. Я зрозумів, що голодна людина ні про що інше не думає, як про те, що б покласти щось у рот. Тому, що я був мрійник, і що мені навчання легко давалося, я вже в 11 років починав мріяти, що хочу пізнати світ. Воно сталося — з доброю освітою і вірою у власні сили зміг осягнути певних успіхів і навіть вплинути на стан кількох країн. Я читав лекції для кількох десятків тисяч, головував на міжнародних конференціях, навчав бізнесову еліту. Коли я починав спеціальні курси для бізнес-керівників і говорив: «Не починайте щось із бізнес-планів, бо ви починаєте вже в певних рамцях, а починайте з мрій, а потім їх перетворите на візію, а вже потім на бізнес-план і зробите щось нове, корисне для вашого бізнесу». Я працював консультантом великих міжнародних компаній, спілкувався з прем’єр-міністрами, президентами і навіть королями країн… В деяких країнах я залишив серйозний слід, наприклад, в Аргентині мені вдалося переконати військову хунту повернути владу цивільним.

Я хотів, щоб наші молоді люди подумали: «Він не геній, Він один із нас. Чому я теж не зможу чогось навчитись і корисного зробити?». Я хотів, щоб вони більш буйно мріяли, направляли свою енергію на якусь велику тему і спільно з іншими її реалізовували.

В нас була мрія, як ця молода генерація могла б трансформувати Україну. Це перетворилося на візію, а тепер вже є не тільки план, уже є конкретні дії. Які це дії? Вони є дуже конкретними і дають надію, що можна трансформувати Україну. Як це робиться? Це буде цікаво і для науковців, і професіоналів, які теж хотіли би змінити стан України на краще.

Збираються молоді люди, які знають різні ділянки життя суспільства. Вони творять малі групі, нормально 6-7 осіб. Такі групи навчаються працювати ефективно. Ми не приготовляємо лідерів, у нас лідерів забагато: від козаччини аж до тепер, коли в нас зареєстровано понад 200 партій із самопризначеними лідерами. Групи вчаться як бути членами команди і ситуаційними лідерами. Групи вивчають одну з 5-ти країн, які є ефективними. Для цих країн характерно:

  • 1) повна політична свобода;
  • 2) певний рівень економічного добробуту для всього населення;
  • 3) соціальна справедливість, особливо у таких сферах як освіта, гуманітарна сфера, охорона здоров’я;
  • 4) ці країни живуть у симбіозі з біосферою, а не її експлуатують, руйнують, засмічують.

Таких країн в Європі є 5. Це є Норвегія, Австрія, Німеччина, Швеція і Швейцарія. До цих країн ми додали також Польщу, не тому, що в ній повністю є такі 4-характеристики. Польща, одначе, пройшла вдалу економічну трансформацію ще на початку 90-х, цікаву політичну трансформацію. Сьогодні це сусідня, дружня країна. Доказом того є те, що Польща найперша держава, яка визнала незалежність України, випередивши Канаду на кілька годин.

Як згадані групи вивчають вибрану ними країну?

В кожній групі є особа, яка добре знає або дуже цікавиться економікою, інша — структурою влади, третя — соціологією, четверта — екологією. Є також журналісти і навіть культурні антропологи. Чому антропологи? Нам треба розуміти цінності того чи іншого народу, бо вони обумовлюють особливості суспільного ладу країни. Наприклад, треба зрозуміти чому японці вміють співпрацювати командою спонтанно, органічно, а американці працюють у конкуренційному модусі?

Важливо підкреслити також, що в кожній зі згаданих країн є такі елементи, які треба вивчити поглиблено. В Швейцарії — децентралізацію влади і прийняття рішень консенсусом. У Німеччині — соціально-ринкову систему, спільні рішення (co-determination) правління підприємств і представників профспілок, а також, які є повноваження федеральних земель Німеччини. В Австрії — те, як працюють молодіжні організації, а також як Австрія змогла побудувати сучасну економіку, зберігши навколишнє середовище. У Швеції — роль профспілок та інновацій у зростанні продуктивності, а також роль банків у промисловості. В Норвегії — енергетичну систему, збереження частини прибутків з «манни-нафти» для майбутніх поколінь. У Польщі — трансформаційні процеси. Члени групи можуть вивчати також інші сфери життя, інші установи чи закони, які допомогли б, на їх думку, Україні стати ефективною державою.

Спочатку групи самостійно вивчають через інтернет, літературу базові дані, факти про згадані держави. Вони вивчають, наприклад, якою є структура Конституції даної країни, які програми дій її трьох ключових партій, яка є судова система та інше. Після цього група зустрічається з послами цих країн у Києві для поглиблення знань. Всі посли сприйняли з ентузіазмом цю візію, цей план. Вони говорили, що «Ми так пробували зробити щось для України, але з цього багато корисного не виходило, а це є справді корисним для майбутнього України».

Після співбесіди з послом група їде до вибраної країни, перший раз ненадовго (тиждень, наприклад) для дискусій з людьми з різних міністерств, інституцій. Для того, щоб зрозуміти країну, треба не лише знати її, треба її відчути, побачити як люди спілкуються між собою. Це також додає мотивації до подальшого, глибшого вивчення. Коли групи повертаються додому, вони пишуть статті, в яких розповідають про побачене і почуте. Вони не просто розповідають про вивчене, а вибирають те, що могло б бути корисним для «архітектури» нашого суспільного ладу і в гармонії з характером українського народу.

Ми, працівники фонду, багато навчаємося в молодих людей. Це чудово. Вони знають дещо, чи мають інакший підхід або кращий спосіб думати і робити, ніж ми. Вже є 12 груп, які закінчили перший етап навчання. Інші є вже сформовані.

Другий етап навчання — це «стажування»: участь у виборах і праця групами в районних, обласних радах та виконавчих органах. Досвід показує, що можна багато змінити на тих рівнях влади. Вкінці «стажування» вони будуть знати, що треба вивчати докладніше і для подальшого вивчення поїдуть в ті країни в другий раз для зустрічей на вищому рівні управління і для перевірки своїх висновків.

На кінець року (щорічно) ми матимемо конференцію, де кожна група буде доповідати. Вони будуть спілкуватися між собою, обмінюватися вивченим, побаченим. Ми будемо запрошувати деяких людей, щоб порівняти, що групи вивчили в інших країнах, і вибирати з цих країн елементи-складові для майбутньої «архітектури суспільного ладу» України. Наприклад, чому профспілки Швеції навчають своїх робітників як підприємству працювати більш продуктивно? Чому в 1937 році вони домовились із підприємствами і представниками уряду, що в наглядових радах повинні бути представники профспілок? Після першого етапу навчання і під час стажування групи вже в іншому складі почнуть опрацьовувати «чернетку» архітектури суспільного ладу.

Внаслідок такого навчання молода генерація буде мати іншу політичну філософію про структуру влади, приватну власність, вільний ринок... Проте цього мало. Треба вчитися розробляти ідеологію деяких партій, чи партії широкого спектру (соціалістична, ліберальна, центристська). Треба вчитися поєднувати різні ідеології партій, вчитися шукати консенсус як, наприклад, у Швейцарії, де члени федерального уряду (7 людей) з 4-х партій, дискутуючи, шукають спільне рішення. Треба також вчитися готувати проекти реформ, чернетки законодавчих актів для трансформації інституцій.

Для чого потрібна така робота? Чому ці молоді люди пишуть статті, поширюють набуті знання в ЗМІ, дискутують на зустрічах в громадських організація тощо? Щоб показати суспільству як можна змінити стан країни і, щоб воно повірило, що Україна може стати ефективною державою.

За кілька років, як вже багато молодих людей пройдуть навчання-стажування, треба їм йти на вибори до Верховної Ради, з ясною ідеологією, візією і програмою дій. Для цього потрібна підтримка суспільства і необхідних ресурсів з тим, щоб іти на вибори до Верховної Ради критичною масою. Ці люди можуть бути статистичною меншістю, але «ідеологічною, моральною більшістю».

Таку «моральну більшість» ми вже мали, у Верховній Раді після виборів 1990 року. Менше, ніж третина депутатів — це були колишні політичні в’язні, вільнодумці, поети, письменники-мрійники. Будучи ідеалістами, вони, проте, мали ясну візію-мету: незалежна, демократична й справедлива Україна. Вони були «моральною більшістю» в тому розумінні, що брали на себе ініціативу і просували такі Закони як «Декларація про суверенітет», «Акт незалежності України». Все, що вони пропонували, було прийнято на той час ідеологічно збанкрутованими комуністами. Це був початок трансформації без революції. На жаль, народження нової держави не сталося через розкол «Руху» на декілька груп.

Надію на нову Україну дала Помаранчева революція, коли Україна була в епіцентрі уваги світу завдяки цінностям характеру нашого народу, який тоді виявили. Ми вимагали «правди і свободи» — це дійсний характер більшості українського народу… Молоді співали: «Разом нас багато, нас не подолати!». Помаранчева революція дала фундамент, на якому можна було збудувати державу справді демократичну, з вільними й чесними виборами, свободою слова, вільними ЗМІ. Пам’ять, що добре зорганізований народ може виявити свою волю і змусити політиків його послухати залишилась в народі. Новообраний президент не зміг використати ту потужну хвилю виявлення волі народу. Тому третя спроба трансформації повинна закінчитись успішно, бо особлива ця третя хвиля є тим, що вона не є проти когось чи чогось, вона є тільки за.

Яка роль у цьому науковців?

Насамперед зберегти добрий спадок, який залишився від СРСР: високий рівень природничої науки й освіти, соціальну справедливість в охороні здоров’я. Допомогти молодим опрацювати нові моделі цінностей — поведінки, політичної, економічної, соціальної систем і засад екологічної політики. Між цими складовими архітектури суспільства необхідна гармонія, сумісність.

Науковці мають збільшити темп інновацій через кращу співпрацю науки, освіти і виробництва.

Науковцям також треба все робити міждисциплінарними групами, як це роблять молодіжні групи. Як мудрі патріоти, науковці повинні дати молодим науково обґрунтований інтелектуальний фундамент, різні елементи нашої майбутньої суспільної архітектури.

Література:

  1. До ефективних суспільств: Дороговкази в майбутнє: доп. Римському клубові / Б.Гаврилишин; упоряд. В.Рубцов. — Вид. 4-е, без змін. — К.: Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2013. — 248 с.
  2. Залишаюсь українцем: спогади / Богдан Гаврилишин. — К.: Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2011. — 288 с.: іл. — (Серія «Українці у світовій цивілізації»).
  3. Молодь змінює Україну // Електронний варіант проекту. — http://bhfoundation.com.ua