Тернопiльський національний технiчний унiверситет iменi Iвана Пулюя

Відгук

Інноваційна політика держави полягає в інноватиці підприємств та на цій основі підвищенні їх конкурентоспроможності на вітчизняному і міжнародному ринках

Активізація розвитку науково-технічного потенціалу національної економіки стає одним з найважливіших принципів не лише формування системи і механізмів реалізації інноваційної політики держави, але і безпосереднього впровадження інновацій у всі сферах суспільного життя в т.ч. на промислових підприємствах. При всій різноманітності національних підходів до економіки всі країни прагнуть до розробки і реалізації державної інноваційної політики.

Не дивлячись на те що у даний час все вживанішими стають терміни інновації, інноваційна економіка, інноваційна політика і т. п. у контексті впровадження інновацій безпосередньо на підприємствах наукових розробок є недостатньо.

Механізм створення і поширення інновацій та нововведень, маючи суттєві національні особливості, (в умовах інноваційного ланцюга: держава — галузеві і територіальні господарські формування) практично загублена ланка безпосередньо підприємств. Власне цій ланці присвячена наукова робота Федишин І.Б. Схема її дослідження передбачає три загальні складові: систему державної підтримки фундаментальних і пошукових розробок; різноманітні форми та джерела фінансування і непрямого стимулювання досліджень; максимальне стимулювання малого інноваційного підприємництва та його підтримку.

Держава, створюючи умови для реалізації інноваційної політики, впливає на розвиток не лише державного, а й приватного та комунального сектора інноваційної діяльності.

Сучасне високорозвинуте суспільство зацікавлює впровадження нової техніки, розвиток новітніх технологій, що ґрунтуються на передових досягненнях науки. Найважливішим завданням є вироблення стратегії, яка забезпечує можливість гнучкої зміни пропорцій між темпами розвитку наукового, технічного і виробничого потенціалів. Створення системи взаємодії всіх учасників циклу забезпечує впровадження нової техніки, новітніх технологій, методів і засобів управління, досягенень науково-технічний прогрес і т. п., що є головним завданням інноваційної політики держави. Остання представлена комплексом народногосподарських підходів і рішень, що визначають головні напрями діяльності щодо нововведень, яка пов’язана з науково-технічним прогресом, оновленням основних фондів, удосконаленням управління, організації виробництва і праці, економіки соціального розвитку тощо.

Загалом інноваційна політика у державі спрямована на безпосереднє господарське використання науково-технічного потенціалу, на зміцнення внутрішніх зв’язків підприємств у науково-технічному комплексі. Формування інноваційної політики загалом пов’язане насамперед з переорієнтацією системи державного регулювання на всебічне зацікавлення як підприємництва, приватної ініціативи і т. п. так і на оновлення виробництва, на наукових засадах. Організаційний механізм адаптації вітчизняних підприємств до Європейських вимог та місце в них інновацій (трансформаційні аспекти) що випливають з наукової роботи можна представити відповідним рисунком.

Набір методів і засобів реалізації державної інноваційної політики на підприєстві досить широкий. Він включає крім усього різні державні заходи, які стимулюють інноваційну активність виробництва, бізнесу, соціального розвитку; за для створення сприятливих умов та коригування податкового, патентно-ліцензійного законодавства; амортизаційних відрахувань; регулювання передавання технології; системи контрактних взаємовідносин; зняття ряду обмежень щодо охорони навколишнього середовища, антирейдерського законодавства; різні форми підтримки міжорганізаційної кооперації та малого інноваційного бізнесу на міні, максі і мезорівнях. Традиційним методом впливу на розвиток інновацій, наприклад у промисловості, особливо в періоди економічних потрясінь, є податкові пільги.

Однією з особливостей розвитку економіки індустріально розвинених країн є прагнення забезпечити формування і реалізацію загальної інноваційної політики. Прискорений розвиток науки і техніки посилив необхідність розробки комплексних прогнозів національного науково-технічного розвитку. При цьому

протягом останніх років практично в усіх країнах значно підвищилась роль держави у розробці різних прогнозів, формуванні науково-технічних програм, їхньому фінансуванні та організаційному забезпеченні. Таке підвищення ролі держави у виборі пріоритетів науково-технічного розвитку і прогнозованого забезпечення їх виявляється у створенні в більшості країн спеціальних управлінських структур.

Зростаючий інтерес до довгострокового науково-технічного прогнозування і визначення пріоритетів у стратегічних напрямах державної інноваційної політики зумовив розробку відповідних програм. Стратегічне прогнозування стало необхідністю, тому більшість країн періодично друкують так звані «білі книги», в яких відображаються пріоритети національної інноваційної політики. Враховуючи регіональну та галузеву специфіку суспільного розвитку України, доцільно було б вивчити можливість впровадження, так званої «білої книги» в наших умовах.

Високі темпи розвитку науково-технічного потенціалу є необхідною, але недостатньою умовою інтенсивної інноваційної діяльності. Достатня умова інноваційної діяльності — це високий рівень інноваційної сприйнятливості. Тактика визначення пріоритетів у різних країнах ґрунтується на національних проблемах економіки. У процесі визначення цих пріоритетів розглядаються різні варіанти програм наукових досліджень. При цьому окремі урядові органи широко користуються послугами спеціальних експертних комісій. Наприклад, у Росії, Німеччини та ін. комісіями з науково-технічної та державної політики, що складається з представників Національних академій наук, та інших організацій, визначено найважливішими сім наукових напрямів досліджень, на розвиток яких необхідно збільшити асигнування. Такі рекомендації забезпечують більш раціональне розміщення ресурсів у сфері НДЕКР федеральними урядами, рішення якого регулярно обговорюються конгресом та його комітетом з науки і техніки.

Виходячи з територіальної, галузевої та структурної неоднорідності науково-технічного потенціалу України, як відомо, на етапі становлення ринкових відносин можна рекомендувати різні моделі інноваційного розвитку, а саме:

• 1) «активної дифузії інновацій», яка характеризується взаємодією уряду з науковими установами, вузами, підприємствами і організаціями. Головне завдання науки — розробка нових засобів застосування існуючих вітчизняних і зарубіжних технологій. Перевага цієї моделі полягає в тому, що передову технологію можна швидко впровадити. Цю модель раціонально використовувати для широкомасштабного проведення конверсії. Реалізація її дасть змогу суттєво поліпшити якість науково-технічного потенціалу України при мінімальних ресурсних витратах;
• 2) «державної підтримки інноваційних форм», що орієнтована на державну підтримку будь-яких національних інноваційних структур у виході з наукоємною продукцією на світовий ринок. До виходу на світовий ринок інноваційні структури обов’язково проходять період активного розвитку і завоювання внутрішнього ринку. Для того щоб випускати дешеву продукцію вищої якості, мають застосовуватися прогресивні технології виробництва. Основна мета уряду щодо розвитку цієї моделі полягає у сприянні нарощуванню науково-технічного потенціалу в системі міжнародної ринкової економіки. Ця модель є найефективнішою на етапі вирівнювання науково-технічних потенціалів України і розвинених країн світу;
• 3) «локального інноваційного середовища» на зразок «наукових парків», «технополісів», а в Україні — «територіальних науково-технічних центрів», що характеризується концентрацією на певній території наукового, освітнього, виробничого, фінансового потенціалів, об’єднаних єдиним процесом технологічного розвитку. Як результат погодженої дії всіх цих факторів складається мережа взаємозв’язків з дуже високим ступенем децентралізації та самоорганізації. Ця модель ефективна для розвитку науки та високих технологій, однак потребує від суспільства певної відкритості для інновацій. Можливості реалізації її в Україні нині обмежені кількома великими науковими центрами. Найдоцільнішою для цієї моделі є розробка нових матеріалів, зварювального виробництва, електронної техніки і біотехнологій;
• 4) «міжгалузевих наукових технічних комплексів» (МНТК), яка може стати інноваційною системою за умови генерації всіх характерних для моделі «локальне інноваційне середовище» чинників. МНТК, що діють в Україні, мають значний науковий виробничий потенціал. Однак відсутність інших необхідних елементів ускладнює можливість реалізації цієї моделі науково-технічного розвитку. Деякі труднощі пов’язані з невідпрацьованістю міждержавних відносин з країнами як близького, так і далекого зарубіжжя. Усунення цих труднощів не пов’язане з великими витратами національних ресурсів, тому на сучасному етапі цю модель в науково-технічному розвитку України використовувати вигідно;
• 5) модель СНД, заснована на науково-технічному співробітництві між державами, підприємствами та організаціями країн СНД за спільними програмами, комерційними замовленнями на науково-технічну продукцію, що передбачають взаємовигідний обмін науково-технічною інформацією тощо. Враховуючи тісні науково-технічні та економічні зв’язки, що історично склалися між країнами — колишніми республіками СРСР, доцільно зберегти більшість з них на новій основі. Частка моделі в системі інших моделей науково-технічного розвитку може становити 10-30 відсотків;
• 6) «світового співробітництва», орієнтована на активну участь України у міжнародному науково-технічному співробітництві і широкому обміні науковими результатами і новими технологіями. Реалізація цієї моделі передбачає радикальне поліпшення якості вітчизняного наукового потенціалу та орієнтацію на пріоритетний розвиток співробітництва з сусідніми державами та науковими центрами української діаспори.

Автор стверджує що державна політика України має орієнтуватися на різні моделі інноваційного розвитку залежно від стану науково-технічного потенціалу і конкретних проблем, що постають як перед суспільством, так і безпосередньо підприємствами, але всі вони повинні бути скеровані на вимоги цивілізованого світу на Європейські стандарти.

Загалом у монографії «Особливості впровадження інновацій в умовах трасформації промислових підприємств, (Європейські акценти), розроблено з використанням матеріалів дисертаційного дослідження кандидата економічних наук Федишин І.П., з врахуванням наукових набутків за темою інноваційної політики д.е.н., проф Л. І. Федулової д.е.н., проф. Ю. М. Бажала, д.е.н., проф. В. Л. Осецького. Крім цього, у посібнику узагальнено напрацювання таких вітчизняних науковців як: В. В. Стадник, О. М. Ястремська, Г. В. Верещагіна, Н. І. Чухрай, З. Є. Шершньова.

Пропоновані наукові розробки будуть корисними як для працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ і організацій так і викладачів та студентів вузів,.

Завідувач кафедри менеджменту інноваційної
діяльності та підприємництва
Тернопільського національного університету
імені Івана Пулюя, д.е.н., проф.
Богдан Андрушків

Старший науковий співробітник
Тернопільського національного
університету імені Івана Пулюя, к.е.н.
Ольга Погайдак