Перші біографічні відомості з життя й діяльності І.Пулюя набули значного поширення ще за його життя завдяки виданням товариства «Просвіта» та публікації біографічної статті тоді ще молодого українського математика М.Чайковського [1]. В посмертній статті Пулюєвого товариша, відомого громадсько-політичного діяча О.Барвінського [2] увага зосереджена переважно на суспільно корисній праці покійного. Наступні біографічні розвідки О.Барвінського (молодшого) та Р.Цегельського [3] висвітлюють його наукову діяльность. Дослідження К.Студинського [4] присвячене епістолярній спадщині І.Пулюя. На основі аналізу листів Куліша до Пулюя та інших матеріалів автор подав системний огляд їхніх взаємин і спільної праці на ниві національно-культурного відродження.
Зі зміною політичного режиму в Галичині від 1939 р. ім'я вченого опинилося під забороною. Подальше дослідження його діяльності стало можливе лише поза межами УРСР. Втрата багатьох архівних матеріалів у період з 1939 по 1945 рр. значно ускладнила роботу дослідників.
З нагоди 50-річчя від дня смерті вченого, професорам Львівського університету М.Чайковському та Р.Ґайді вдалося опублікувати в українській радянській періодиці низку статей [5] на вшанування його пам'яті. Перша книга про І.Пулюя, видана 1971 р. в Лондоні Ю.Гривняком [6], пробудила зацікавленість до постаті видатного земляка серед широкого українського загалу. Важливе значення для підтримання пам'яті про І.Пулюя в середовищі української діаспори мали публікації в українськомовній закордонній пресі В.Березюка, В.Хилецького, В.Скибіцького, Ю.Мовчана, Я.Рудницького, І.Богуна, В.Слезя та ін.
З лібералізацією радянського режиму наприкінці 80-х років у науково-популярній періодиці з'явилися біографічні статті [7], присвячені І.Пулюю, що послужили поштовхом для подальших досліджень, серед яких, окрім уже згаданих авторів [8], потрібно відзначити публікації В.Шендеровського, Л.Даценка та В.Козирського [9]. Потужним стимулом для підняття зацікавленості постаттю І.Пулюя на новий науковий рівень досліджень послужили матеріали Міжнародної наукової конференції [10] та перевидані в українському перекладі праці вченого [1, 14].
Серед робіт, присвячених окремим сферам діяльності вченого, привертають увагу брошура Ф.Заставного та розвідка О.Збожної [12], що висвітлюють його громадсько-політичну діяльність. Винахідницька діяльність вченого знайшла своє адекватне відображення у праці С.Нагорняка і М.Медюха [13].
У книзі за редакцією проф. В.Шендеровського [14] розкрито велич подвижників української нації І.Пулюя та П.Куліша, висвітлено їх співпрацю над перекладом Біблії. Ґрунтовний життєписно-бібліографічний нарис Р.Ґайди та Р.Пляцка [15] можна вважати першим монографічним дослідженням, присвяченим життєдіяльності та творчій спадщині І.Пулюя.
Цікаві описи важливих подій з життя вченого знаходимо у книзі відомого австрійського журналіста Е.Кіша [16]. Виступи та публікації проф. В.Формана [17] додають до портрету І.Пулюя суттєві і яскраві штрихи. Публікація Е.Фроста [18] про перші експерименти з Х-променями на Американському континенті підтверджує унікальні властивості «лампи Пулюя». Найширший і докладний огляд публікацій, присвячених дослідженню Х-променів у перші місяці після відкриття, подано у дослідженні О.Ґляссера [19].
Президент Австрійської Федеральної інженерної палати В.Люфтль, та інженер Р.Ґуалла [20] у своїх публікаціях обґрунтовують пріоритет І.Пулюя у відкритті Х-променів. З публікацій проф. І.Крауса [21] дізнаємося багато нового з празького періоду діяльності вченого, особливо в галузі електротехніки та електроенергетики.
Окремі аспекти діяльності І.Пулюя коротко представлені у 16 енциклопедичних статтях переважно закордонних видань.
Системний і цілісний науковий аналіз творчої спадщини І. Пулюя представлений у дисертаційній роботі О. Рокіцького [22].
З нагоди 170-річчя від дня народження дружини Пантелеймона Куліша Ганни Барвінок побачив світ збірник її літературних творів, спогадів та епістолярної спадщини [23], що проливає світло на взаємовідносини між І.Пулюєм та П. Кулішем. У 2004 році вийшла у світ книга В. Шендеровського «Нехай не гасне світ науки» [24], що містить понад 50 нарисів про українських вчених з вагомим доробком у скарбницю світової науки і культури. Поряд з іменем І. Пулюя зустрічаємо тут імена його однодумців і побратимів Олександра Барвінського та Івана Горбачевського, великих українських математиків Михайла Остроградського та Михайла Кравчука, нашого земляка, видатного українського фізика Олександра Смакули та видатного українського авіаконструктора Ігоря Сікорського.
Автор книги «Учнівські та студентські громади — школа виховання української національної еліти» [25] О. Збожна досліджує історію становлення нелегальних молодіжних організацій, що проводили самоосвітню й суспільну діяльність як у багатьох містах підавстрійської України так і теренах підросійської України. Засновником «Громади» у Тернополі був Іван Пулюй. При вступі до братства кожен складав присягу, «що нічого і нікого не зрадить і що весь вік буде трудитися для добра свого народу» і жоден цієї присяги не зрадив.
Підсумком бібліографічної та жертовної праці цього ж автора по збору та впорядкуванню епістолярної спадщини Івана Пулюя стала безцінна збірка його листів [26] як до приватних осіб, так і до громадських організацій та державних органів влади. Кожен з опублікованих 298 листів є відображенням свого часу, у кожному з них — душа автора.
Усім, кого цікавить життя та діяльність Івана Пулюя, його доробок в ім’я науки та України стане в пригоді бібліографічний покажчик «Іван Пулюй: життя і ім’я науки та України» [27] підготовлений працівниками Тернопільської обласної універсальної бібліотеки та науково-технічної бібліотеки ТНТУ імені Івана Пулюя, що охоплює хронологічні рамки добору — 1865-2007 роки.