Університетська спільнота та громадськість міста вшанували українця світової величини — Івана Пулюя

«Він, Пулюй, належав до тих, хто у другій половині ХІХ — на початку ХХ-го століть формував світ».

Вільгельм Форман

3 лютого академічна спільнота вишу, представники обласної і міської влади, науковці, літератори та громадські діячі відзначили 175-річчя від дня народження всесвітньо знаного фізика та електротехніка, перекладача Біблії та Псалтиря, великого патріота і гуманіста, відомого громадсько-політичного і національно-культурного діяча Івана Пулюя.

Урочистий церемоніал покладання квітів до погруддя Івана Пулюя та урочиста академія відбулися у Тернопільському національному технічному університеті імені Івана Пулюя. Крім того, члени університетської громади та почесні гості молитовно вшанували пам'ять Івана Пулюя в Архикатедральному соборі міста, поклали квіти до меморіальної дошки членам Тернопільського таємного товариства «Громада», яке заснував Іван Пулюй.

Про вагомість доробку великого українця в науковій, гуманітарній і культурній сферах цього дня наголосили в своїх виступах ректор університету, член-кореспондент НАН України, професор Петро Ясній, духовний капелан університету отець Ярослав Шевчук, заступник голови облдержадміністрації Арсен Марчишак, заступник голови обласної ради Любомир Крупа, заступник міського голови Леонід Бицюра, Почесний консул Угорщини в Тернополі та області, президент Благодійного фонду «Подоляни» Тетяна Чубак, провідний науковий співробітник, професор Інституту фізики НАН України Василь Шендеровський, науковий секретар Наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка, старший науковий співробітник Інституту прикладних проблем механіки і математики ім. І.Я.Підстригача Роман Пляцко, дійсний член Наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка, кандидат фізико-математичних наук Ольга Збожна, заступник т.в.о. голови селищної ради смт. Гримайлів Ольга Приймак.

Петро Ясній: «Геній зі світовим іменем. Якби не його внесок у розвиток науки, то науково-технічний прогрес мав би зовсім інші виміри. Коли підсумуємо всі його здобутки, зокрема в галузі фізики, електротехніки, перекладу, коли згадаємо, що він був винахідником, науковцем, громадським діячем, то розуміємо: рівних Іванові Пулюю не було ні в Україні, ні в Європі! Ми гордимося, що є послідовниками Пулюя! І сьогодні більшість з тих, хто відвідує університет вперше, знають, ким був Іван Пулюй».

Арсен Марчишак: «Іван Пулюй — це одна з тих визначних особистостей, якими пишається наша держава. Особливо він шанований у нас на Тернопільщині, адже це наш земляк, родом з Гусятинщини. Той внесок, який зробив цей вчений у наукову думку важко переоцінити. Іван Пулюй показав європейській спільноті, що українці – нація, яка багата на інтелектуалів. Саме тому, його здобутки в науковій царині мають бути прикладом для наслідування багатьом. А на основі таких культурологічних праць, як Івана Павловича, ми, фактично, отримали можливість відродити нашу державність у ХХ столітті».

Любомир Крупа: «Пулюй — це дитина своєї епохи, дитина українства, яке, на жаль, впродовж багатьох століть завжди було складовою чиєїсь культури, ідеології, держави. Пулюй є нащадком, напевно, оцього інтелектуального, фізичного, духовного буму, сплеску, негативу емоцій після ліквідації Запорізької Січі, але він попав в епоху народовців, «Просвіти», згодом Наукового товариства імені Шевченка, долучився до створення і розвитку українства. Чи він міг бути інакшим? Звичайно міг, але стати відомим громадським діячем, політиком, патріотом зумовила його велика любов до України. Беручи приклад зі свого патрона, вірю, що наш Технічний університет імені Івана Пулюя увійде в світову історію, як університет, який дасть нових Пулюїв, Нобелівських лауреатів і відкривачів Всесвіту».

Леонід Бицюра: «Щоб здолати виклики світу, зараз ми маємо повертатися до своїх коренів, до мислителів, які змогли через високу освіту і роботу над собою сформувати смисли, які могли би об'єднати людей. Таким був Іван Пулюй. Сподіваюсь, що і в нашому середовищі, і в цілій університетській спільноті будуть віднайдені месенджі, які не просто додадуть нашому суспільству і людям впевненість в собі, а й заберуть деморалізованість і збайдужілість».

Василь Шендеровський: «Відкриття х-променів — це ціла сторінка в науці, і тут внесок нашого українського вченого є визначальним. Багато вже дослідників, і я, досліджували історичні праці з цього напрямку, так склалося, що Іван Пулюй був незаслужено замовчуваний і тоді, і сьогодні, на жаль. До цієї ділянки науки було причетно багато людей. Це відкриття було епохальним на той час. Особливо відкриття х-променів послужило медицині. Але чому так сталося? Що ми не знали і чому Іван Пулюй, як і згодом Ленард, не отримали Нобелівської премії (її отримав Рентґен)? Відповідь така, напевно: тому що у нас не було своєї держави. Хто міг би відстояти того самого Івана Пулюя, Івана Франка чи когось іншого».

Роман Пляцко: «Працюючи майже все свідоме життя за межами України, переважно в Празі та Відні, саме він узяв на себе обов’язок розбудови усієї системи освіти — від початкової школи до українського університету у Львові, від невеликого молитовника до повного видання Біблії, від підручників для гімназій до публікації актуальних наукових праць українською мовою. Досягнувши особистих вершин у науці, він наполегливо торував шлях до таких вершин іншим. Його віра в майбутнє рідного народу була безмежною, а практичні кроки для його досягнення — надзвичайно дієвими».

Ольга Збожна: «У кінці 60-их на початку 70-их років ХІХ ст. українська учнівська та студентська молодь заснувала таємні товариства «Громади», які стали школою виховання української національної еліти. Засновниками «Громад» на підросійських українських землях був студент Київського університету Володимир Антонович, а на підавстрійських — вихованець Львівської духовної семінарії Данило Танячкевич. У Тернополі «Громаду» заснував учень 6 класу Тернопільської гімназії Іван Пулюй у січні 1863 року. Метою товариства було: «жити в чистоті моральній; пильно вчитися в школі; познакомитися з історією свого народа і його літературою; ставати в обороні рідного слова проти ворожих заходів москвофілів (святоюрців) і поляків; говорити всюди рідною мовою; спомагати бідних учеників; піддержувати «Мету», що тоді виходила під редакцією Ксенофонта Климковича у Львові до 1865-го року». І на завершення Іван Пулюй написав: «ціль товариства була висока, моральна, гарна і патріотична».

У рамках урочистих заходів в університеті була розгорнута виставка книг про Івана Пулюя та відбулася презентація книг Тернопільського видавництва «Навчальна книга – Богдан» за авторством Романа Пляцка «Іван Пулюй. Непропаща сила» та Ольги Збожної «Учнівські та студентські "Громади" — школа виховання української національної еліти».

Школярів і ліцеїстів чекали Пулюївські читання з цікавими експериментами та екскурсія музеєм Івана Пулюя.